Харьковская областная организация
Мы в соцсетях
Home /  О партии /  Программа СПУ

Нова редакція ПРОГРАМИ Соціалістичної партії України. Прийнято ХІХ з`їздом СПУ 12.10.21013р.
 

 

 

 ПРОГРАМА

Соціалістичної партії України

                                              

 

ЗМІСТ

 

  1. Особливості розвитку світової системи капіталізму, місце в ній України.
  2. Характеристика суспільного ладу в сучасній Україні. Причини та особливості.
  3. Соціалісти в незалежній Україні.
  4. Демократичний соціалізм – єдина перспектива для прогресивного розвитку України.
  5. Шляхи виведення України зі стану занепаду та створення умов підвищення якості життя людей.

          5.1. Зміна системи влади – обов’язкова умова розв’язання інших проблем.

          5.2. Основні напрямки економічної політики партії.

          5.3. Забезпечення конституційної норми про загальнонародну власність на природні ресурси.

          5.4. Соціальна політика партії.

          5.5. Ставлення соціалістів до конституційного права громадян на життя в чистому довкіллі.

6.  Формування політичної спільноти – гарантія єдності України.

          6.1. Позиція партії щодо питань культури, мови, духовності.

7.  Перспектива України в глобалізованому світі.

8.  Чиї інтереси ми виражаємо.

9.   Консолідуюча роль партії.

10.  Партія і міжнародний соціалістичний рух.

11.  Програмні пріоритети (мала програма партії).

 

ПРОГРАМА

Соціалістичної партії України 

Вступ  

         З часу прийняття другої редакції Програми СПУ (травень 2000 року) в Україні  і світі відбулися суттєві зміни. Їх наростання привело до нової якості суспільних процесів і явищ, на які політична партія зобов’язана адекватно реагувати. В той же час партія не відмовляється від положень, викладених у чинній Програмі, залишаючись вірною визначеним у ній орієнтирам.

     СПУ визнає марксистську теорію розвитку суспільно-економічних формацій. Незаперечними, підтвердженими практикою є відкриття і наукове обґрунтування К.Марксом природи експлуатації трудящих, створення ними додаткової вартості, характеру відносин власності, функцій грошей, антагоністичних протиріч капіталу і праці. Незаперечним також є діалектичний зв'язок між станом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що дозволяє нам робити висновок про виняткову роль виробництва, загалом економічних відносин та їх вплив на всі сторони суспільного життя.

     Ми опираємося на засади наукового соціалізму ХХІ століття, що базуються на марксистській методології, але вбирають в себе і критичний аналіз теорії Маркса та його послідовників, досягнення альтернативних марксизму-ленінізму напрямків соціалістичної думки.

         Оцінка причин і суті явищ, прогнозування їх розвитку, вибір науково обґрунтованої позиції для практичних дій партії, незмінним пріоритетом якої залишаються науковий соціалізм, соціальна справедливість, права і свободи людини, є предметом Програми СПУ. Наше завдання полягає в тому, щоб донести суспільству ясне бачення дійсності та очікуваних перспектив і, головне, запропонуватийому, кожній людині шляхи виправлення ситуації на користь переважної більшості народу України. Виконання цього завдання є справою партії, кожного її члена, співчуваючих соціалістам співгромадян, бо, за нашим переконанням, сучасні проблеми України іншого позитивного розв’язку крім того, що пропонуємо ми, не мають.

 

1. Особливості розвитку світової системи капіталізму,

 місце в ній України.  

         Соціоісторичні організми і системи розвиваються нерівномірно. Ті, що досягали вищого типу досконалості, створювали світову систему. Вона ставала Центром всесвітньо-історичного розвитку. Ті, що відставали від неї, складали історичну периферію.

         Подібним чином впродовж XVI – XX століть формувалась світова капіталістична система в складі країн Західної Європи, США, Канади, Австралії, скандинавських країн, Японії. Система втягнула в зону свого впливу весь світ, експлуатуючи його на початковій стадії шляхом прямої колонізації. Природно, що в колонізованих країнах (і навіть звільнених від прямого підпорядкування) теж розвивались капіталістичні відносини. Але вони якісно відрізнялись від тих, що характеризували Центр. Змінилася форма міждержавних стосунків, але зміст стосунків між Центром і його периферією залишився попереднім. Експлуатація Центром країн периферійного капіталізму супроводжується виснаженням їх природних ресурсів та забрудненням довкілля, використання їх як джерел дешевої робочої сили і території збуту своїх товарів. Периферійний капіталізм – не початкова стадія капіталізму, а його тупиковий варіант. Він прирікає відповідну країну на обслуговування Центру в його потребах, на вічну відсталість, а населення – на злидні.

 

         Це одне з головних протиріч світової, глобалізованої системи капіталізму, розв’язання якої можливе лише шляхом соціалізації суспільних відносин всередині кожної держави та міждержавних утворень.

 

         На початку ХХ століття в багатьох країнах, зокрема в Російській імперії, прокотилася хвиля соціальних революцій, загалом зорієнтованих на звільнення від експлуатації праці. Одночасно загострювався глобальний конфлікт інтересів капіталу у вигляді світових воєн. Однією з причин цього конфлікту було намагання Центру посилити свій вплив на решту світу, в т.ч. доларизацією міждержавних економічних відносин. Це намагання спостерігалося ще багато разів впродовж останніх ста років, воно гостро проявляється і в новітні часи.

       В більшості випадків революції привели до ліквідації первинної колоніальної системи і віднесення колишніх колоній до системи периферійного капіталізму. В інших країнах, зокрема в СРСР, попри труднощі, протидію Центру, помилки і не правові методи перетворень (голод, репресії, переслідування, порушення громадянських прав людей і засад демократії) революції в підсумку забезпечили стрімкий ріст продуктивних сил на власній основі, а після другої світової війни – створення світової системи соціалістичного типу. Вперше в світовій історії в СРСР (в Україні також) було побудоване суспільство без поділу на антагоністичні класи, а досягнення цілей, що проголошувалися метою революції, суттєво вплинули на соціальну політику в усіх країнах світу.

         Насправді, в країнах, СРСР в тому числі, віднесених до соціалістичного табору, завдання соціалістичного будівництва були вирішені лише частково. На заваді стало домінування вибраного способу виробництва та бюрократичної системи управління, що не дозволило позбутися відчуження більшості трудящих від влади, управління загальнонародною та кооперативною власністю, забезпечити права  трудівника у відносинах власності, виробництва, розподілу і споживання.

         В той же час, застосований спосіб виробництва та мобілізаційний характер державного управління забезпечили швидкий підйом цих країн і запровадження ключових засад соціальної справедливості, що видно було на прикладі СРСР. Поліпшення добробуту людей, ліквідація безробіття, безкоштовна освіта і медицина, гарантії на одержання безкоштовного житла, пенсійне забезпечення сприяли консолідації суспільства, патріотизму. Це допомогло вистояти у Великій Вітчизняній війні, добитися лідерства в науці, техніці, освоєнні космосу.  Проте підйом був наслідком екстенсивних методів розвитку і тому короткочасним. Нова світова система кілька десятиліть була противагою капіталістичній системі, але програвала їй у найважливішому аспекті ефективності суспільних відносин – в продуктивності праці та її якості. Спосіб виробництва ставав гальмом розвитку і потребував радикального оновлення, революційного за своїм характером. Насправді сталася контрреволюція, однією з важливих (хоч і суб’єктивних) її причин було нерозуміння керівництвом СРСР суті світових процесів, схоластичне засвоєння і формальне застосування основ теорії суспільно-економічного розвитку, догматизм в ідеології і звичайне зрадництво лідерів правлячої партії.

         В глобальному масштабі це привело до поразки в холодній війні, розвалу системи і її найважливішої складової – СРСР.

         В нових умовах Центр на чолі з США веде наступ для встановлення панування над рештою світу. Це об’єктивність, яка обумовлена природою капіталізму, і є частиною глобального протиріччя між Центром і периферією та стає головною ознакою сучасного цивілізаційного процесу. Окреме значення в геополітичній системі, що складається тепер, займає Китай. Його досвід, як і досвід В’єтнаму та деяких інших країн, потребує вивчення і раціонального застосування. Інструментами Центру в боротьбі проти країн периферії, менш залежних від Заходу, стали: торгово-економічні відносини, нав’язування в якості світової валюти нічим не забезпеченого (і не гарантованою державою, на території якої емітується) долара, монопольного  права визначити на свій розсуд еталон суспільного устрою на їх території під гаслами свободи та демократії, використовуючипряме військове, політичне, економічне втручання в життя країн периферії. Агресія проти Югославії та Іраку, організовані перевороти та громадянські війни в країнах Північної Африки та Близького Сходу, віднесення низки країн до розряду «ізгоїв» і організація проти них ідеологічних воєн, нав’язування країнам в якості лідерів своїх маріонеток і т.п. – це прояви згаданого наступу для утвердження нового світового порядку.

         Такий порядок не передбачає рівноправне співчленство в Центрі системи капіталізму нових учасників – країн, де засади капіталізму, з його класичними ознаками, стали дійсністю. Їм відведенароль периферії, сучасного виду колоніїі цю роль слухняно освоює Україна. 

 

2. Характеристика суспільного ладу в сучасній Україні.

Причини та особливості.

 

         З позиції світового співтовариства Україна, як і більшість інших пострадянських республік, відноситься до країн периферійного капіталізму. В глобальній системі світового порядку наша держава займає місце однієї з найбільш дискримінованих колоній.

 

         З позиції українського суспільства визначати соціально-економічний лад складно, оскільки він представляє собою конгломерат азіатського способу виробництва (де власність кількох бізнесменів набуває форм державної власності), елементів феодально-кріпосного права, капіталізму при завершенні стадії накопичення первинного капіталу, з кримінальним наповненням кожної з цих форм.

 

         У основі усіх соціально-економічних проблем, які сьогодні характеризують суспільний лад України, лежить усунення трудящих від важелів економічної і політичної влади в результаті псевдореформ, що проводяться за роки незалежності. Позбавлення власності, права на безпечну і гідно оплачувану працю, на житло, на якісну медицину і освіту, позбавлення права на захист від антигромадських елементів, права на захищеність від свавілля держави - усе це ланки одного ланцюга. Це наслідок перетворень, спрямованих на зміцнення великої, олігархічної буржуазії.

 

         Цей лад не має нічого спільного ні з радянською системою соціалізму, ні з розвиненою ринковою економікою, ні з декларованим владою лібералізмом, ні з принципами демократичної правової держави, що проголошувалися як мета реформ і які знайшли відображення в Конституції України. Це витвір антиконституційної практики, корисливих для влади і безглуздих, шкідливих для суспільства дій влади, яка здійснювала замовлення зростаючого крупного бізнесу. Зростання капіталу відбувалося в більшості випадків на незаконній приватизації основних фондів, створених в радянський період, та за рахунок розкрадання державного бюджету, на привласненні природних ресурсів, які за Конституцією є загальнонародною власністю. В устрої, котрий умовно можна визначати як кримінальний периферійний капіталізм, крупний бізнес сильніший за     будь-які інструменти держави, права людей і закони.

 

         В Україні відбулася кардинальна зміна засад суспільного життя в політичній, економічній і духовній сферах, до яких суспільство не було готове і права на них владі не делегувало. Внаслідок такого стану Україна сьогодні – точка системної економічної, політичної, національної і просто людської кризи, одне з найбільш проблемних місць на карті світу і в людському співтоваристві.

 

         Головним гальмом прогресу країни в цих умовах є домінування у внутрішній і зовнішній політиці інтересів крупного капіталу, виключно контрольованого олігархічними кланами. Він не зацікавлений в розвитку вітчизняного виробництва, в створенні стійкої проти зовнішніх впливів економіки країни, в зростанні продуктивності праці. Крупний капітал при нинішній системі несприйнятний до новацій, експлуатує засоби виробництва без оновлення, тим самим заперечуючи своє майбутнє.

 

         Впродовж останніх років відбулося «злипання» держави (влади), економіки і права (суду, прокуратури та ін.) в антиконституційну тотальність, різновид узурпації влади, що повністю протирічить конституційному принципу розподілу влад. Злиття функцій інститутів влади на основі приватних інтересів створює лише видимість соціального порядку. Явище «злипання» влади є наслідком низки зв’язаних обставин: повсюдної корупції, абсолютного поєднання бізнесу і влади, порядку формування і здійснення влади у вигляді т.зв. «вертикалі», її криміналізації.

 

         Система влади в Україні і зміст її діяльності протилежні інтересам суспільства. Вся діяльність влади зосереджена на збереженні самої себе будь-яким чином. Через інститути влади свої права і свободи законним способом населення захистити не може. Особливо небезпечним явищем сталорозкрадання бюджету чиновницьким апаратом. Склалося вкрай небезпечне антисуспільне явище –населення утримує державний апарат за свій рахунок для того, щоб він його додатково грабував.

 

         Ще одним джерелом кримінального збагачення корумпованої бюрократії є контроль за дрібним і середнім бізнесом. Замість надання передбачених законодавством державних послуг верстві ділових, економічно активних людей, чиновницький апарат паразитує на їх діяльності, блокує створення середнього класу, скорочення безробіття, розвиток економіки.

 

         Влада не займалась і не займається стратегією розвитку суспільства на основі національних інтересів, навіть не сформулювала завдань, які треба вирішити суспільству і державі.

 

         Без такої стратегії неможливе ефективне політичне керівництво і компетентне державне управління, неможливий прогресивний розвиток країни.

 

         Без такої стратегії неможливе зняття протиріч, які з’явилися в сучасній Україні:

 


          - між попередньою практикою підтримки високих соціальних, культурних, освітніх стандартів і тим рівнем, на який відкидають Україну умови сучасної світової капіталістичної інтеграції. Потенційний соціальний шар, "напружений" цим протиріччям, - студентська і старша шкільна молодь, їх батьки, люди старшого покоління, тобто, переважна частина населення;


            - між убогістю мільйонів і зверхбагатством одиниць. "Напружений" соціальний шар –  безробітні, малозабезпечені, бюджетники, пенсіонери;


         -  між практикою вільного підприємництва і зростанням тіньового державно-бюрократичного втручання в економічну діяльність.
"Напружений" соціальний шар – дрібний і частина середнього бізнесу;

         -  між середнім бізнесом, що самостійно виріс, та частиною великого бізнесу і державно-олігархічними кланами. Це конфлікт між "ліберальним" (хто володіє бізнесом - володіє і владою) і "азіатським"(хто володіє владою, той володіє і бізнесом) способом організації капіталістичної економіки;


         -  між потребою високої соціальної мобільності в розвиненій економіці епохи НТР і кастовістю новостворених соціальних груп сучасної державно-олігархічної еліти. Це "молоде" для нашого суспільства протиріччя, яке тільки набирає силу: протиріччя між тими, що "мають" і тими, що "уміють",  тобто тими, хто розраховує на високий життєвий стандарт з підстав походження чи за правом кваліфікації. "Напружений" цим протиріччям соціальний шар - високооплачувані наймані і самозайняті трудівники, переважно молодого віку, що зіткнулися з економічною, юридичною, правовою, морально-психологічною дискримінацією з боку корпоративно-бюрократичної еліти;


         -  між фінансовим і виробничим капіталом. Фінансова та банківська системи працюють не на створення нових робочих місць, лібералізацію умов виробництва, а на пошук нових видів поборів та збільшення існуючих;

         - між великими землекористувачами і власниками державних актів на землю;

         - між виробником і посередником, особливо в сфері аграрного виробництва, переробки і реалізації;

         - між практикою нехтування капіталістами і владою природоохоронних норм при забудові територій та конституційним правом громадян на життя в чистому довкіллі і користування природними благами.

 

         Здолати ці та інші протиріччя для збереження України як цілісної соціально-культурної і політико-адміністративної величини можливо тільки при умові реалізації соціалістичного вектору розвитку суспільства.

 

3. Соціалісти в незалежній Україні.

 

         СПУ утворилася на хвилі протесту проти шельмування ідей соціалізму та переслідування колишніх комуністів з боку новітньої реакції.

 

         Після майже одноголосного прийняття Верховною Радою України Акту про незалежність України (24.08.1991 р.), що було, перш за все, бажанням відмежуватися від небезпечних авантюр влади у Москві і реалізувати право народу на самовизначення, сформульоване в Декларації про державний суверенітет (16.07.1990 р.), в Україні посилився ідеологічний наступ правих політичних сил (в тому числі націоналістичних елементів) на структури і членів Компартії України. Президія Верховної Ради УРСР ухвалила неконституційне рішення про заборону Комуністичної партії. Керівництво і актив Компартії України, широко представлені в депутатському корпусі і на місцях, проявили політичну недалекоглядність і байдужість до долі 3-х мільйонної партії. В цих умовах ініціативна група обнародувала звернення до громадян України про створення лівої партії нового типу і через місяць (26.10.1991 р.) провела Установчий з’їзд, який схвалив Програмну заяву, визначив назву партії – Соціалістична. В 1992 році другий з’їзд партії затвердив першу редакцію її Програми.

 

         В 1993 році СПУ перейшла в опозицію до влади і фактично всі подальші роки зберігає свій опозиційний статус. Парламентськими і позапарламентськими діями партії вдалося вирішальним чином вплинути на прийняття Конституції України, збереження землі від розбазарювання, встановлення на законодавчому рівні ключових засад в місцевому самоврядуванні, освіті, захистіправ інвалідів, пенсіонерів, ветеранів, дітей війни. Партія очолила боротьбу проти намагань владного режиму запровадити в Україні диктатуру. Акції 2000–2002 років згодом завершилися т.зв. Майданом в 2004 році.

 

         Внаслідок цих подій вдалося добитися передбачених Програмою СПУ, необхідних суспільствудемократичних змін в змісті Конституції України. В практичному житті надії учасників громадського руху 2000 – 2004 років не справдилися внаслідок відмови від своїх зобов’язань обраним Президентом України.

 

         Представники СПУ у 2005 – 2007 роках частково входили в структури виконавчої влади. Вплив їх на політику держави був недостатній, проте критичні оцінки діяльності влади переносилися і на партію. Вкрай негативним виявився досвід співпраці, компромісів з т.зв. «бізнесовими» партіями, а намагання створити та створення парламентської коаліції з ними у 2006 році було політичною помилкою. Зовнішньою причиною того було загальне спотворення принципів партійного будівництва в Україні після 2000 року. В переважній більшості партії створювались як політичне оформлення бізнесу. Співпраця з такими політичними структурами ідеологічної партії, якою була і залишається СПУ, може мати лише епізодичний і тактичний характер, оскільки бізнес, що контролює діяльність «своїх» партій, знаходить вигідні для нього варіанти взаємодії, не зважаючи на кольори прапорів і гасла  йому підпорядкованих партій. Маючи абсолютний вплив на формування інформаційного простору, вони нав’язали суспільству фальшивий ярлик соціалістів-зрадників, заблокували доступ до ЗМІ, організували авантюру з достроковими виборами в парламент 2007 року та із застосуванням адмінресурсу не пропустили СПУ в парламент 6-го і 7-го скликань.

 

         Віддаючи належне зовнішнім факторам, слід визнати пасивність керівництва партії в нейтралізації шельмувань з боку інших політичних сил та, головне, в незабезпеченні  достатньої організаційної єдності активу. Незважаючи на те, що партія зберегла свої структури в усіх адміністративних одиницях України і залишається найбільшою партією лівого політичного спектру, вплив її на суспільні процеси суттєво зменшився.

 

         Протягом останнього десятиріччя олігархія намагається створити політичну надбудову у державі з формальними ознаками західної демократії. Її найважливішою ланкою є двопартійна політична система з умовно ліберальними і соціальними політичними силами. Досвід США, ФРН, Франції, Британії та інших країн олігархатом України береться за зразок. Там боротьба ведеться (і пропагується) між такими силами у всіх політичних кампаніях, а діяльність інших політичних сил замовчується. Штучність таких намагань очевидна, бо на Заході відповідні партії утворювалися і розвивалися впродовж десятиліть як справжні виразники потреб і настроїв певних частин суспільства. В сучасній Україні природа конкуруючих за владу партій однакова, основа їх неідеологічна, а мета тотожна, - влада як інструмент збагачення бізнесу. Другою відмінністю української ситуації є те, що джерело фінансово-матеріальної основи конкуруючих партій напівкримінальне або повністю кримінальне, причому, здебільше спільне. В такій системі політичні сили іншого напрямку (націоналісти, комуністи тощо) потрібні владі як демократична декорація.

 

         Соціалістична партія, з її ідеологією, досвідом і структурованістю заважає олігархату – владі та її підручним у здійсненні своїх намірів. Тим пояснюється блокування СПУ, замовчування її діяльності, переслідування активу. Все це визначає потребу знаходження ефективних методів для повернення партії в число найвпливовіших політичних сил України. Один із таких методів зводиться до потреби осучаснення змісту Програми СПУ.

 

4. Демократичний соціалізм – єдина перспектива
для прогресивного розвитку України. 

 

         СПУ вважає, що для розвитку суспільства по соціалістичному шляху потрібно повернути соціальні завоювання трудящих періоду УРСР і розвивати їх через оволодіння народом навичками прямої демократії в управлінні власністю, територіальною одиницею і державою.

 

         Поняття «демократичний соціалізм» використовується для розуміння суспільного життя, необхідність якого відстоює СПУ, відмінного від адміністративно-командного ладу, який був у СРСР і традиційно називається  соціалізмом.

 

         Соціалізм на практиці може бути лише демократичним. Для СПУ демократичний соціалізм – це система суспільних відносин, що розвиваються на користь всіх, а не власників засобів виробництва і ресурсів, це лад, коли головною метою держави стає людина з її правами і свободами, можливостями реалізувати себе і гарантувати надійну перспективу для кожного, для сім’ї і суспільства. Це суспільство, де подолано відчуження громадян від власності і влади. Це устрій, при якому не повинно бути несправедливого соціального і матеріального розшарування суспільства. Це суспільний лад, при якому можуть бути багаті, але не повинно бути бідних. Такий лад забезпечується:

 

         - загальнонародною власністю на землю і її надра;

 

         - збереженням в загальнодержавній або комунальній власності стратегічних підприємств і галузей;

 

         - республіканською формою держави з парламентсько-президентською формою правління і повним місцевим самоврядуванням, участю кожного у вирішенні суспільних і державних питань;

 

         - багатопартійною політичною системою, виборами з відкритими партійними списками, свободою слова і свободою совісті;

 

         - абсолютним дотриманням усіма Конституції і законів України.

 

         Соціалістичні відносини в країні діалектично виростають з відносин капіталістичного ладу, однак обов’язковою умовою для цього є запровадження економічної системи держави, здатної протидіяти впливам Центру. Це не означає, що в країнах Центру неможливі соціалістичні перетворення. Якраз серед них (країни Скандинавії, Данія, Австрія, Нідерланди, Японія та ін.) є елементи суспільних відносин, характерних для соціалізму. Але до тих пір, поки функціонуватиме глобальна система капіталізму з поділом її на Центр і периферію, сподіватися на переважання соціалістичних відносин не слід. Існуюча світова система – сучасна форма колоніалізму – лише консервує капіталістичні відносини. В країнах Центру, - експлуатуючи периферію і за рахунок цього поліпшуючи соціальні умови відповідних суспільств. В країнах периферії, - зміцнюючи колоніальну залежність від Центру, розвиваючи  в периферії ті сектори економіки, які необхідні Центру, зміцнюючи тим самим лише капіталістичні відносини.

 

         Очевидною є необхідність протидіяти глобалізації в її нинішній формі, відриваючи від капіталістичного Центру периферійні утворення. Лише на такому шляху можливе накопичення кількісних перемін соціалістичного характеру в окремих державах і створення на цій основі якісних перемін в усьому світі, можливе формування світової суспільно-економічної формації вищого рівня – соціалізму, який відкриє і відповідні йому нові способи світової інтеграції.

 

         Тільки на засадах демократичного соціалізму можливо реалізувати визнану світом концепцію сталого розвитку, що означає економічне зростання при ефективному розв’язанні найважливіших проблем життєзабезпечення справедливого суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.

 

         Саме тому для України як держави і для її народу найважливішою метою на ближчу перспективу є створення вітчизняного економічного простору, здатного протистояти інтересам капіталістичного Центру, бути стійким проти його впливів, проти неминучих фінансово-економічних криз. 

 

         Досягнення такої мети можливе двома шляхами: революційним або реформаторським. Ми не відкидаємо можливості революційного шляху, який може бути наслідком розвитку суспільних відносин периферійного капіталізму. Однак в принципі ми за реформаторський, еволюційний шлях перетворень, які передбачають зміни в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах, гарантують збереження суверенності держави і соціалізацію суспільних відносин всередині країни.Тільки при демократичному соціалізмі Україна як держава можлива. Це засадничий принцип розвитку держави для всіх, хто справді захищає права людей і є патріотом України.

 

5. Шляхи виведення України зі стану занепаду  та створення 
умов підвищення якості життя людей.

 

5.1. Зміна системи влади – обов’язкова умова розв’язання інших проблем. 

 

         Досвід розвинених країн і тих, які швидко долають відсталість, переконує в безпосередньому зв’язку системи влади і управління з результатами в економіці та інших сферах суспільного життя.Ефективною може бути влада, тільки спираючись на довіру народу, на участь його в управлінні суспільними і державними справами, на правовий та прозорий характер усіх суспільних відносин. Це підтверджено прикладами багатьох європейських країн, Японії, Нової Зеландії, Бразилії.

 

         Спільною характеристикою для організації такої влади є її насправді демократичні засади. Це те, що передбачено Конституцією України, але чого нема і ніколи не було на її території.

 

         Головна ланка для розв’язання цього завдання, - підняття ролі громад та органів місцевого самоврядування, забезпечення (правове, економічне, фінансове, кадрове, політичне) їхньої спроможності здійснювати свої повноваження.

 

         Вирішення цього завдання можливе при ліквідації місцевих державних адміністрацій районної ланки і зведенні  повноважень обласних адміністрацій до контролю за дотриманням Конституції України органами правопорядку. Існуючі сьогодні на місцевому рівні ланки виконавчої влади, т.зв. «вертикаль» - основне гальмо розвитку держави, розсадник корупції, казнокрадства, опора диктатури.

 

         Реформа системи влади на місцевому рівні передбачає реальну участь громад у формуванні влади, контроль за її діяльністю, можливість оперативно впливати на неї шляхом звітності, дострокового припинення повноважень, підконтрольності суспільству суддів, керівників органів правопорядку. Така реформа забезпечує формування засад громадянського суспільства, виховання в людині громадянина, відповідального за життя громади, держави, за своє власне життя. Без такої реформи ідея народовладдя ніколи не вийде за межі декларації. 

 

         Зміна системи влади і управління на місцях безумовно вимагатиме одночасне зменшення повноважень Президента України, взаємну відповідальність парламенту і уряду за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики. З методичної точки зору, це повернення до ініційованої соціалістами політичної реформи 2004 року і її завершення (щодо місцевого самоврядування, реформи судової системи, зокрема). З точки зору організації державного життя, це парламентсько-президентська форма влади. За політологічними визначеннями, це європейська модель управління.

 

         Способи досягнення цієї мети партія бачить в законодавчо визначеній децентралізації влади і, головне, в формуванні усіх її ланок шляхом виборів з використанням виборчих відкритих партійних списків.

 

         Основний висновок зі змін, які відстоює СПУ, - народ, громадянин формує владу, бере в ній участь, контролює її діяльність, відповідає за ефективність свого вибору.

 

5.2. Основні напрямки економічної політики партії.

 

         Партія виходить з необхідності економічних перетворень в Україні, в т.ч. в управлінні процесами виробництва, розподілу та споживання. Це повинно  стати функцією самих громадян і створеної ними влади. Наше завдання полягає в ініціюванні і створенні для того політичних передумов. Головні з них визначені в попередньому розділі Програми: форма управління, розвиток демократії, що веде до народовладдя.

 

         Однак, слід враховувати складнощі нинішнього стартового періоду перетворень. Вони вимагають політичної оцінки викликів для суспільства і орієнтирів для їх подолання.

 

         В цьому відношенні основною загрозою для прогресивного розвитку України є надмірна її залежність від глобалізованого світу. Залежність найбільше проявляється в масштабах і структурі експорту та імпорту, в доларизації внутрідержавного та міждержавного обігу товарів, капіталів і праці. Звідси виникає невідкладна потреба знайти і запровадити ефективні самодостатні форми стабілізації і розвитку економіки та вирішення проблем зайнятості, внутрішнього попиту на продукцію нині лише експортних галузей, виробництво конкурентоздатних товарів, які сьогодні імпортуються.

 

         Розв’язок цього завдання бачимо у всебічній підтримці підприємництва і становленні кооперативного руху. Пропонується стимулювання цих форм господарювання спочатку у виробництві товарів масового вжитку, наданні послуг, відродженні аграрного сектору, переробки і реалізації продуктів харчування. Тим самим розпочнеться реанімація власної економіки, виникне реальний попит на продукцію металургії, машинобудування, радіоелектроніки та ін. галузей, їх орієнтація на внутрішній ринок.

 

         Передбачається, що демократична  держава забезпечить сприятливий правовий клімат для поширення взаємопов’язаних форм – підприємництва і кооперації. Для цього слід підготувати низку законів, що стосуються дерегуляції цих секторів суспільного життя, суттєве зменшення податкового тиску, захист від недобросовісної конкуренції.

 

         Одночасно відповідні податкові, кредитні, цінові та ін. стимули одержать і крупні підприємства, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це стосується і тих підприємств (їх близько 50-ти тисяч), які влада розбазарила і зруйнувала, але які шляхом ревізії виконання приватизаційних зобов’язань повинні бути реанімовані, перепрофільовані відповідно до потреб вітчизняної економіки, повернуті у державну власність або передані в користування ефективним роботодавцям. Підтримку від держави матимуть галузі і виробництва з інноваційними характеристиками та, особливо, розробники програмного продукту. Бюджетне забезпечення матимуть усі значимі дослідницькі програми.

 

         Відповідно до визначеного курсу партія всіляко підтримуватиме розвиток кооперативного руху, маючи на увазі, що його сучасна форма, котра має вигляд української програми і вже зареєстрованих юридичних суб’єктів, невдовзі зможе зусиллями  громадян перетворити Україну в кооперативну - розвинену соціально відповідальну державу, як лад цивілізованих кооператорів. При таких формах господарювання реалізуються переваги громадян та їх асоціацій: опора на власні сили, самофінансування життєвих проектів через виробничі кредитні спілки, замкнуті цикли виробництва та споживання товарів, сприяння розвитку кооперативного руху органами місцевого самоврядування, формування вищого рівня свідомості    громадян – економічно незалежних, політично вільних, відповідальних за власний добробут, власну перспективу і за стан справ у державі.

 

         Кооперативна модель у всіх формах господарювання – предмет уваги, підтримки і участі соціалістів.

 

5.3. Забезпечення конституційної норми

 про загальнонародну власність на природні ресурси.

 

         Основним багатством України є і буде завжди земля сільськогосподарського призначення. Злочинна політика влади впродовж років незалежності привела до ліквідації агропромислового комплексу з його очевидними організаційно-технологічними і соціальними перевагами. В результаті в Україні знищено клас селянства, підірвана соціально-економічна основа сільської поселенської мережі. Село перейшло критичну межу, за якою немає повернення до ефективного землекористування на власній основі. Безглуздо, на замовлення вітчизняних ворогів соціалістичного ладу та зарубіжних кіл, зусиллями неуків при владі зруйнована галузь, яка мала найкращі передумови для переходу до ринкової економіки.

 

         СПУ вважає єдино можливим виходом з цієї ситуації реалізацію затвердженої партійним з’їздомконцепції земельних відносин та розвитку агропромислового комплексу. Ключовою ланкою концепції є забезпечення передбаченого Конституцією права власності на землю українського народу. Реалізувати це право передбачається через викуп державних актів на землю у громадянвиключно українською державою з передачею земельних ділянок користувачам (кооперативам, акціонерним товариствам, фермерам та ін.) в оренду. Право оренди при цьому виступає як предмет застави для одержання банківського кредиту з Державного земельного банку, при контролі з боку держави за якістю використання і збереження землі, за додержанням загальнодержавного балансу сільгоспвиробництва.  

 

         В нинішніх умовах, не маючи права на землю, держава втрачає останню можливість бути державою, відстоювати свої інтереси та забезпечувати відповідний рівень продовольчої безпеки власного народу.

 

         Партія пропонує нову схему використання земельної ренти – опосередкованого втілення права народу на землю. Земельна рента повинна сплачуватись землекористувачами і концентруватись в єдиному (позабюджетному) суспільному фонді з персоніфікованою в ньому часткою кожного представника народу України і правом використовувати ці кошти винятково на соціальні потреби людини, найперше на освіту і охорону здоров’я. Тим самим виконуватиметься норма Конституції про безкоштовність для людей цих послуг з боку держави.

 

         СПУ наполягає на відновленні повної власності народу України на всі  природні ресурси: воду, граніт, пісок, нафту, газ, вугілля, ліс та ін. Використання цих ресурсів недержавними суб’єктами можливе лише на основі оренди або концесії, під контролем держави і на економічних умовах, вигідних власнику – народу України та при збереженні довкілля і відновленні природи.

 

         Практика підтверджує правильність висновків соціалістів про потребу збереження у державній власності основних фондів стратегічного значення,  особливо енергетики: розподільчих, транзитних систем та не менш половини всіх видів генерації, транспортних мереж, системи державного зв’язку, інфраструктури портів та аеропортів, промислових підприємств – природних монополістів. Ми не прибічники радикальної націоналізації. На підприємствах і в галузях, в діяльності котрих можлива конкуренція, мають право на існування різні форми власності, але при дотриманні антимонопольного законодавства, що обмежує концентрацію під контролем однієї особи чи картелю більше 20% виробництва галузі,  виду послуг та ін. Наш підхід – власність повинна працювати на користь суспільства. Тому необхідним вважаємо інвентаризацію основних фондів і майна усіх господарюючих суб’єктів з аналізом виконання зобов’язань, передбачених перед зміною відносин власності. Такий аналіз, практичним наслідком якого може стати законна реприватизація,стосується найперше стратегічних об’єктів, розподільчих систем, виробництв, що займаються розробкою ресурсів і покладів.

 

         Економічна політика держави вирішальною мірою залежить від відносин власності, суті їх змін. При проведенні приватизації в Україні з вини влади допущені серйозні зловживання з негативними наслідками для суспільства. Можливості повернути все на стартові позиції втрачені. Наше бачення зводиться до наступного: основні фонди повинні «працювати», додатковий капітал повинен відтворюватись в Україні, власник несе відповідальність за соціальні зобов’язання перед суспільством на основі закону, а при його порушенні позбавляється права власності. Держава, створена народом влада контролює використання основних фондів, майна та ресурсів, створення робочих місць, захист прав працюючих та повноту надходжень до бюджету. Ми категорично наполягаємо на введенні диференційованого оподаткування доходів в межах 5-50%, залежно від їх розмірів, а також контрольованого державного перерозподілу ВВП через бюджет на рівні не менше 40%.

 

         Соціалісти не прибічники плановості економіки у варіанті радянських часів. Ми за сучасну планово-ринкову економіку, за плановість її розвитку з точки зору прогнозування результатів для забезпечення соціальної політики, продовольчої, економічної, військової, енергетичної та екологічної безпеки. За таку плановість, коли держава, будучи власником фондів стратегічних галузей та володіючи інструментами регулювання оподаткування, кредитно-грошової і фінансової політики, організації оплати праці та контролю її умов, може планово передбачати і гарантувати зростання добробуту населення. Враховуючи, що держава функціонує зусиллями влади, а влада стане підконтрольною народу, виразником його інтересів, буде створена база соціалістичних перетворень, необхідних для гарантій соціальної справедливості.

 

         З цією метою ми вважаємо необхідним вести державне регулювання ринкової економіки через директивне визначення верхнього рівня прибутку в промисловості – 20%, торгівлі – 3%, в банківській сфері – 1% ; і контролювання державою встановлених параметрів, як це робиться в ФРН, Японії та інших розвинених країнах.

 

5.4.Соціальна політика партії. 

 

         Позитивні перетворення в Україні можливі лише при солідарній участі в них усього населення. А це можливо тоді, коли людина повсюдно переконується – вона потрібна державі, її права захищені,життєві інтереси є предметом постійної уваги і повсякденної діяльності держави.

 

          Визначальним в цьому відношення для СПУ є наступні складові: гарантії зайнятості і оплати праці; пенсійне забезпечення і підтримка соціально-вразливих груп населення; охорона здоров’я; освіта; соціальне житло.

 

          При подальшому поширенні ринкових стосунків, вирізненні інтересів роботодавців і найманих працівників, соціальна політика повинна залишатись першочерговою справою держави, а в ній пріоритетним – контроль  виробничих відносин.

 

         СПУ добиватиметься підвищення частки оплати праці в структурі собівартості продукції до співвідношення, прийнятого в європейських країнах. Ми за перехід на погодинну оплату праці призбереженні 8-годинного робочого дня і мінімального розміру оплати праці, який гарантує відновлення робочої сили в усіх складових (утримання сім’ї, забезпечення інших стандартів життя).

 

         Соціалісти вважають, що доки в державі не забезпечуватиметься співвідношення статків 10% найбагатших і 10% найбідніших людей як 6:1 (сьогодні близько 50:1), сподіватися на стабільність і соціальну справедливість, на довіру до влади не варто. Добиватися цього інтегрального показника ми будемо усіма політичними, організаційними, економічними (в т.ч. податковими, бюджетними), правовими заходами.

 

         Вирішення проблеми зайнятості передбачається системою податкових та ін. заходів, що стимулюватимуть розвиток вітчизняного виробництва. Особливий розрахунок на активізацію підприємництва і всебічну підтримку кооперативного руху. Через таку підтримку вбачається можливість зміни співвідношення між роботодавцями і найманими працівниками, розвиток виробничих відносин в напрямку звільнення праці від експлуатації.

 

         Ми розуміємо необхідність пенсійної реформи, маючи на увазі, що правильне забезпечення базових принципів знімає гостроту інших аспектів – віковий ценз, стаж, обсяг відрахувань. Тому базовими ми вважаємо такі моменти:

 

         - пенсійне законодавство єдине для всіх громадян (з урахуванням особливостей в умовах праці окремих категорій громадян);

 

         - співвідношення мінімальної і максимальної пенсій – 1:7;

 

         - мінімальна пенсія забезпечується солідарним пенсійним фондом і гарантує підтримку громадян на реальному прожитковому рівні;

 

         - пенсійний фонд складається з солідарної і персональної  накопичувальної його частин. Співвідношення між ними визначається потребою гарантій щодо мінімального забезпечення пенсіями усіх громадян;

 

         - персональний накопичувальний фонд повинен бути державним з гарантією держави для кожного громадянина щодо збереження і приростання його персоніфікованої частки. Гарантія забезпечується активами, фондами і майном держави, які не підлягають приватизації;

 

         - перехід на кількарівневу систему повинен здійснюватися поступово, з урахуванням збереження загальних обсягів пенсійного фонду, достатнього для підтримки громадян, які вийшли на пенсію раніше;

 

         - пенсійний вік (60 і 55 років) не можна збільшувати до часу забезпечення визначених вище базових принципів;

 

         - індексація пенсій має враховувати середню заробітну плату за попередній рік.

 

         Соціальні пільги для певних категорій громадян повинні забезпечуватися тільки державою, для чого їх необхідно проінвентаризувати, вилучити з числа пільговиків тих, хто туди «примазався» і законодавчо забезпечити монетизацію всіх пільг. Це передбачає прийняття нової редакції відповідних законів і обов’язкового їх дотримання стосовно кожної категорії людей: інваліди, ветерани воєнних дій, діти війни, «чорнобильці» і ін.

 

         Реформи потребує і система охорони здоров’я, насамперед в бік реанімації системи, що була за радянських часів. Розвиток і фінансово-матеріальне забезпечення медичної допомоги повинні визначатись потребою людей, а не  бюджетними можливостями держави. Саме тому ми виступаємо проти т.зв. «оптимізації» медичної мережі.

 

         Напрямки розвитку системи, які підтримують соціалісти:

 

         - пропаганда і утвердження засад здорового способу життя;

 

         - профілактика захворювань, систематичне і всеохватне обстеження   населення за державний кошт;

 

         - збереження матеріальної основи медицини в кожному населеному    пункті і адміністративній одиниці (ФАПИ, амбулаторії, поліклініки, дільничні лікарні, аптеки), побудова їх там, де не вистачає. Кожна людина повинна постійно відчувати можливість та доступність захисту свого здоров’я з допомогою держави;

 

         - основні напрямки інтенсивного фінансування медицини: швидка медична допомога, зв’язана з місцевою медичною мережею; створення медичних округів (3 - 4 на область), де можна здійснювати всі види медичної допомоги; оснащення і розвиток науково-практичних центрів медицини;

 

         - фінансування медицини забезпечувати в основному за рахунок суспільного фонду, створеного з рентних платежів, і коштів бюджету, спрямованих на боротьбу з онкозахворюваннями, туберкульозом, діабетом, СНІДом, серцево-судинними захворюваннями, охороною дитинства і материнства, наркоманією, алкоголізмом;

 

         - забезпечення медицини лікарськими засобами здійснювати шляхом розвитку вітчизняної фармації, поставки імпортних засобів охорони здоров’я  здійснювати під абсолютним контролем держави, особливо щодо відповідності цін виробника і відпускних цін громадянам;

 

         - зарплата медичного персоналу повинна бути прирівняна до зарплат  медиків в Європі. 

 

         Партія стурбована падінням престижності науки і освіти в Україні, знищенням якості підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, комерціалізацією освіти, втратою плановості в підготовці фахівців відповідного профілю, основне, - відсутністю попиту на них  зі сторони держави.

 

         Загальна ситуація в країні відображається і в школі. Масове закриття шкіл в сільській місцевості, брак підручників та інших навчальних посібників і матеріалів, погане матеріально-фінансове забезпечення освіти лягає додатковим тягарем на плечі громадян.

 

         Професії учителя, викладача ВНЗ, науковця стали непрестижними. Їх носії мають принизливу зарплату, що стимулює негативні явища в освітянському середовищі. На ситуацію впливає також поширена практика купівлі дипломів, наукових звань. Відкриття і функціонування недержавних ВНЗ в багатьох випадках дискредитує освіту в Україні. На погляд СПУ, ситуація в освіті і науці віддзеркалює системну кризу в державі.

 

         Тому чекати успіху в одній лише галузі не варто. Однак, при використанні коштів створеного позабюджетного суспільного фонду стан справ можна суттєво поліпшити. Партія передбачає з боку держави такі заходи:

 

         - підвищення зарплати учителям, професорсько-викладацькому складунауковцям до рівня, який у 3-5 разів перевищує розмір середньої зарплати;

 

         - запровадження системи винагородження науковців за розробку і впровадження ефективних винаходів і технологій;

 

         - припинення «оптимізації» освітянської мережі в сільській місцевості, виконання (в частині освіти) закону «Про пріоритетність соціального розвитку села…»;

 

         - визнання за працівниками освітянської і наукової галузей статусу  державних службовців;

 

         - перевірка стану приміщень шкіл та інших навчальних закладів, забезпечення їх теплом, побутовими приміщеннями, спортзалами впродовж трьох - п’яти років;

 

         - оснащення навчальних закладів сучасною комп’ютерною технікою з повсюдним виходом в Інтернет;

 

         - проведення аналізу мережі ВНЗ (статус, кількість, потреба, дислокація, здатність давати знання…), їх оптимізація, виходячи з потреб суспільства і держави;

 

         - поступове переведення всіх ВНЗ на бюджетне утримання.

 

         Будь-яка політична сила не повинна втручатись в навчально-виховний процес. Їх завдання – сприяти державі в створенні умов для його ефективності.

 

         Партія відстоює потребу відновлення престижу освіченості, наукового пошуку, перспективи інтелігенції в прикладних сферах виробництва - інженерів, технологів, агрономів, зоотехніків, програмістів.

 

5.5. Ставлення соціалістів до конституційного права громадян

на життя в чистому довкіллі. 

 

         Соціалісти виступають за чисте і безпечне довкілля, що передбачає запровадження наступних заходів:

 

         - збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, невиснажливе використання об’єктів тваринного і рослинного світу. Формування національної екологічної мережі, доведення в найближчі роки заповідності території держави до 10 відсотків;

 

         - запобігання забрудненню атмосферного повітря та водних об’єктів, в першу чергу тих, що є джерелами питного водопостачання. Підтримка програм та планів дій, спрямованих на поліпшення екологічного стану Азовського і Чорного морів, басейнів річок Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, а також малих річок;

 

         - зменшення обсягів утворення відходів, їх утилізація, знешкодження та розміщення з дотриманням вимог екологічної безпеки. Використання відходів як вторинної сировини;

 

         - впровадження ефективного економічного механізму природоохоронної діяльності;

 

         - активне залучення громадськості до вирішення екологічних проблем та прийняття управлінських рішень, що стосується довкілля;

 

         - сприяння впровадженню системи безперервної екологічної освіти, надання їй пріоритетного характеру;

 

         - розв’язання екологічних проблем найбільш техногенно навантажених регіонів України. Ліквідація наслідків чорнобильської катастрофи. 

 

6. Формування політичної спільноти – гарантія єдності України.

 

         Соціалістична партія України, віддаючи належне патріотизму як необхідній ознаці народу та його представників, вважає неприпустимим з боку держави підтримку націоналізму в його різних проявах.Національні і соціальні проблеми вирішувати слід одночасно, у взаємодії. Без розв’язання соціальних проблем національні перетворюються в свою протилежність – в націоналізм, який нічого корисного людям не несе. Акцентування на пріоритетах етносу, мови, окремих епізодах історії є спекуляцією на почуттях людей, багато яких не звертають увагу на те, що формування націй завершилося у світі ще в період початку становлення капіталістичної системи в XIX столітті.

 

         Нація – явище не етнічне, а політичне. Нація – це сукупність людей, незалежно від культурних традицій, етнічного походження і мови, об’єднаних спільною Вітчизною.

 

         В Конституції України вживаються два поняття: «українська нація» (ст.11) і «Український народ» (ст. 13), що виражає спільність громадян України незалежно від етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності. Законодавець виходив якраз не з етнічних відмінностей, акцент ставився на слові «народ».

 

         Орієнтація на формування монолітної української політичної спільноти особливо необхідна з огляду на те, що якраз в Україні проходить одна із ліній цивілізаційного розлому. Він ділить умовно Україну на православну східну і уніатську західну частину. В сукупності з іншими факторами це викликає небезпеку розколу України. При такому поділі і при використанні зовнішніх впливів може бути більше насильства, ніж при розпаді, наприклад, Югославії. Ми не маємо права того допустити, тим більше, що за  п’ять-сім останніх років влада поглибила напругу по лінії Схід-Захід.

 

         Соціалістична партія України, враховуючи ситуацію в суспільстві, прояви етнічних особливостей в кризових умовах, суперечності, що складались продовж тривалого часу  і в останні роки, бачить ефективний  спосіб консолідації – формування в свідомості громадян відчуття їх причетності до єдиної політичної спільноти – народу України як середовища соціальної справедливості. Це проявляється в рівних правах осіб зі  статусом громадянина України на природні багатства країни – наше спільне надбання і передбачає, що всі, хто використовує багатства України, повинні діяти в межах суспільних інтересів, на користь кожного співвітчизника, незалежного від мови спілкування, місця проживання, політичних уподобань тощо.

 

         Практична реалізація такої сутності соціальної справедливості здійснюється ухваленням окремого закону «Про соціальний статус громадянина України» як гарантії прав кожного громадянина на багатства України, як спосіб відкритого інформування кожного про надходження коштів з суспільного фонду  та їх використання на потреби людини впродовж її життя. Це викличе зустрічну реакцію з боку кожного, зміцнить відчуття справедливості, гордості, любові до Батьківщини, буде сприяти єдності народу України.

 

6.1. Позиція партії щодо питань культури, мови, духовності.

 

         СПУ вважає, що загострення дискусій щодо питань гуманітарної сфери – одне з яскравих підтверджень системної кризи в суспільстві, невирішення державою низки проблем, що  стосуються корінних інтересів людини, найперше соціальних проблем. Саме в такій атмосфері на поверхню суспільного життя спливають питання історії, мови, патріотизму, котрі легко використати в політичному протистоянні, розколюючи суспільство, налаштовуючи людей одне проти одного з причин, які насправді для людей і всього населення не є першочерговими. На практиці це реалізація новими «хазяями» - лібералами принципу «розділяй і володарюй».

 

         Вважаємо необхідним забезпечення державою книговидавництва, відновлення кіновиробництва, функціонування творчих спілок (без втручання в їх внутрішні справи), академічних і народних колективів, театрів, палаців культури, всього, що складає культурне середовище в країні. Партія вважає шкідливою комерціалізацію культури та інформаційного простору, бо саме  їх засобами формуються людські цінності, дефіцит яких став очевидністю. Враховуючи структуру послуг у цій сфері, вважаємо необхідним державі взяти на свої витрати розповсюдження книг, журналів і газет. Конституційне право громадян на об’єктивну і повну інформацію повинне забезпечуватись державою.

 

         Україна унітарна держава. Українська мова повинна залишатись державною як важлива статусна ознака суверенної  унітарної держави, як робоча мова державних установ. При тому всі мови, рідні для відповідних груп людей повинні підтримуватись державою, її можливостями.Дискримінація людей за мовною ознакою в Україні неприпустима. Держава повинна гарантувати та забезпечити можливість кожному громадянину відстоювати свою правову позицію в суді, державних установах, отримання освіти в навчальних закладах рідною мовою. Соціалістична партія України, враховуючи світові тенденції, відстоюватиме потребу створення в Україні умов для практичного забезпечення російській та англійській мовам статусу мов  міжнаціонального спілкування.

 

         З повагою ставлячись до духовного світу людини, до різних віросповідань, партія вважає принцип свободи совісті непорушним. Право людини вірити або бути атеїстом не повинно піддаватись утискам з боку держави, політичних партій і громадських організацій. Зважаючи на поліконфесійність України, в ній тим більше повинен забезпечуватись принцип незалежності церкви від держави, а школи від церкви. Партія виступала і буде виступати проти спроб використовувати віру, церкву для зведення політичних рахунків, з повагою ставлячись до всіх канонічних і традиційних конфесій, не підтримуючи поширення агресивних і модерністських сект.

 

7. Перспектива України в глобалізованому світі. 

 

         В Україні залишається постійною темою політичних дискусій її геостратегічний вибір – західний чи східний напрям. СПУ вважає таку дискусію спекулятивною, недалекоглядною і беззмістовною. Такою, як Україна є нині, вона і тепер, і в перспективі не може бути рівноправним партнером ні Європі, ні Росії. Можливість швидкого приєднання України до ЄС є політичною спекуляцією з боку і провладних, і конкуруючих з ними політичних сил. В глобалізованій системі капіталізму 
Європа відноситься до його Центру, а країна периферійного капіталізму – Україна – потрібна Центру, його торгово-економічному, отже, і політичному середовищу, такою як є.

 

         Асоційоване членство в ЄС – політична декорація, за якою ніяких переваг для України не передбачається. Всі переміни передбачені у відповідній угоді, Україна має здійснити сама, без благодійництва сусідів. Це об’єктивність, яку не можна обминути політичними закликами. І Україна, і Росія знаходяться в зоні периферійного капіталізму. Долати його негативні особливості треба спільно, находячи способи взаємовигідного співробітництва, формуючи стійкі внутрішні ринки. Тільки в такій взаємодії є перспектива для збереження цілісності країн, суверенного їх стану і вирішення соціально-економічних проблем кожної.

 

         СПУ в 1998 році проголосила гасло «Збудуємо Європу в Україні!». Його актуальність зберігається як орієнтир для країни і для партії. Європейський вибір – це створення в Україні умов життя, рівня добробуту та гарантій прав і свобод людей і демократичних засад суспільних взаємин, характерних для більшості країн Європи. Тільки на такому шляху, при  збереженні позаблокового статусу, відкривається перспектива України – бути рівноправним членом співтовариства європейських країн. Тільки такий шлях дозволяє зробити незворотними зміни в суспільних відносинах, які гарантують дотримання принципів соціальної справедливості, основних засад демократичного соціалізму.

 

         СПУ переконана, що її ідея про скликання Європейської наради з питань безпеки і співробітництва не втратила своєї актуальності. Більше того, законом схвалений її державний нейтралітет і наявність гарантів її безпеки відповідно до ДНЯЗ – США і РФ створюють перспективи для особливого місця і ролі України в європейському співтоваристві в контексті сприяння                  торгово-економічним та безпековим інтересам країн континенту, євроазійського простору і України найперше.

 

8. Чиї інтереси ми виражаємо. 

 

        Умовність цього питання полягає в тому, що ми виражаємо інтереси абсолютної більшості народу УкраїниБезпосередньо ми виражаємо інтереси людей найманої праці: робітників, інтелігенції, селян, службовців. Ми формуємо і відстоюємо перспективу середнього класу – дрібних підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, фахівців в галузях науки, медицини, освіти, дрібних підприємців,  професіоналів в галузях виробництва і управління, сфері інформатики і програмування, в сфері послуг.

 

         Ми солідарні з тими підприємцями, іншими представниками ділового світу, які на законних підставах організовують виробництво, створюють робочі місця в Україні, чесно розраховуються з суспільством за свої прибутки.

 

         Наші сподівання і особлива увага до всіх учасників кооперативного руху, де найбільше можливостей втілити на практиці одну з основних цілей соціалізму – поєднання власності і праці, ліквідація експлуатації людини людиною.

 

         Ми відстоюємо права окремих груп і структур суспільств, які найбільш упосліджені за останні десятиліття – жінок і молоді. Ми підтримуємо і на практиці запроваджуємо світовий досвід вреалізації гендерної політики. Для партії безальтернативною вважається рівність людей незалежно від статі в правах на виробничу, творчу, політичну, бізнесову, соціальну та ін. діяльність, на взаємини в сім’ї  і побуті, в освіті, охороні здоров’я – в усіх життєвих проявах. Така рівність повинна бути забезпечена і законодавчо, і всією внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Рівність, при якій жінки повинні відчувати постійну підтримку, увагу і захист з боку чоловіків, сприяння від держави.

 

        СПУ вважає формальністю передбачення в Програмі і в практичній діяльності вирізнення молодіжної політики. Все, що пропонує партія – це, по суті, і є молодіжна політика. Ми пропонуємо молодим людям разом добиватися того, що проголошуємо. Багато молодих людей по-інерції засвоюють традиційне впродовж десятиліть патерналістське ставлення і до держави, і щодо обов’язку політичних партій займатися молодіжними проблемами. Молодіжна політика – справа, найперше, активної молоді. Доб’ємося разом зміни системи влади з елементами народовладдя, збережемо землю в Україні, її ресурси залишимо власністю народу, активно розвиватимемо кооперативний рух і т.д. – і тоді автоматично вирішаться ті важливі для молоді проблеми, які і є предметом турботи партії:

 

         - безоплатна освіта, в т.ч. вища;

 

         - підвищення ролі студентських профспілок для захисту прав студентів;

 

         - гарантії працевлаштування і оплати праці, зміцнення статусу молодих спеціалістів;

 

         - сприяння становленню молодих сімей, в т.ч. через державне пільгове  кредитування будівництва і реконструкції житла та придбання  побутових товарів;

 

         - просування молоді до представницьких органів влади;

 

         - розвиток молодіжного підприємництва;

 

         - створення матеріально-фінансових та організаційних умов для       здорового способу життя, занять фізкультурою і спортом, творчістю, спілкування в клубах по інтересах тощо.

 

         За все це потрібно боротися. Партія розраховує на безпосередню і найактивнішу участь молоді у цій боротьбі, оскільки соціалізм, справедливість – це і є в своїй суті молодість суспільства.

 

        Партія захищає інтереси людей, які потребують соціальної підтримки. Зусиллями її представників в парламенті законодавчо передбачено підтримку з боку держави ветеранів війни і праці, інвалідів, «афганців», «чорнобильців», дітей війни. Засобами позапарламентської діяльності партія організовує громадськість на примушування влади дотримуватися відповідних законів. Будемо продовжувати цю боротьбу, керуючись принципом – в державі обов’язково повинні виконуватись усі прийняті закони.

 

9. Консолідуюча роль партії. 

 

         СПУ – партія ідеологічна, наші переконання мають об’єктивну природу. Тому компроміси з іншими політичними силами і громадськими організаціями можливі в межах, що не суперечать нашим переконанням. При вирішенні тактичних завдань ми готові до знаходження компромісів з різними політичними партіями. Соціалісти не сприймають претензій будь-яких партій (і своєї теж) на винятковість. Хоч усвідомлюють, що прогресивний розвиток суспільства, створення корисних для людей відносин у державі можливі тільки на шляху пропонованих нами перетворень.

 

         В боротьбі за такі перетворення, як і раніше, партія буде співпрацювати з політичними партіями, усіма прогресивними і демократичними силами, в т.ч. громадськими організаціями, делегуючи туди своїх представників, вбачаючи в цих організаціях середовище формування громадянського суспільства.

 

         Маючи своїх представників у виборних органах влади, ставлячи завдання повернути свою фракцію в парламент, партія організовує своїх депутатів на відстоювання прав та інтересів населення, на донесення до свідомості громадян правильності своєї позиції, сприяючи зміцненню зв’язків населення з відповідними ланками влади, контролю громадськості над владою. Вважаємо це важливою суспільно-політичного місією партії.

 

10. Партія і міжнародний соціалістичний рух. 

 

         СПУ була і залишається інтернаціоналістською партією, виходячи найперше з переконання  в необхідності накопичення відносин соціалістичного характеру в усіх країнах, як передумови зміни світової суспільно-економічної формації.

 

         Ми дотримуємося головних принципів Стокгольмської декларації Соцінтерну, оскільки вони збігаються з цілями соціалістів щодо народовладдя, соціальної справедливості, свободи, солідарності, патріотизму.

 

         Ми так само розуміємо народовладдя як суверенітет народу, його верховенство щодо держави. Народовладдя – не тільки наявність демократичних інститутів і демократичних процедур (парламенту, виборчої системи, суду, референдумів, свободи слова і т.д.), але, найперше, підпорядкування цих засобів народу для забезпечення його власних прав та інтересів. Ми прагнемо таких перемін, щоби самостійні гілки влади – законодавча, виконавча і судова були одночасно виявом функцій єдиної влади народу.

 

         Ми вбачаємо соціальну справедливість як забезпечення з боку держави кожного члена суспільства необхідним мінімумом соціальної захищеності, правом на захист честі і гідності, отримання якісних послуг, екологічної безпеки життєвого простору, на чисту воду, чисті, без ГМО,  продовольчі товари та можливості кожного особистими зусиллями поліпшувати власний добробут за принципом «від кожного за здібностями, кожному – за працю». Враховуючи і потребу підтримки суспільством тих, хто потрапив у важку ситуацію, забезпечуючи єдність законності і справедливості.

 

         Соціалісти розуміють, що категорія «свобода» найбільше експлуатується в політичній боротьбі, коли кожна політична партія по-своєму оцінює це поняття. Свобода – об’єктивний стан людини, обсяг її визначається головним чином рівнем звільнення праці від експлуатації. Залежно від того стає можливим право людини на вибір і самовизначення в усіх сферах життя, це право обмежується лише таким же правом інших людей і тому передбачає їхню взаємну відповідальність і узгодження інтересів. Така можливість розкривається найбільше при соціалістичних відносинах в країні, коли держава створює умови для свободи людини – не через анархію і свавілля, а за рахунок можливості громадян і організацій діяти в межах етичних принципів і закону, згідно зі своїми цілями та інтересами, без примусу, утисків та обмежень, які зв’язують таку діяльність. Тільки в таких умовах реалізується соціалістичне визначення свободи як усвідомленої необхідності.

 

         Соціалісти критично оцінюють можливості реалізації в нинішній Україні важливої суспільної потреби – солідарності, коли свобода, вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Тому наша діяльність зорієнтована на співпрацю з усіма демократичними силами як усередині країни, так і за її межами у їхньому протистоянні антинародним режимам, у боротьбі за права трудящих, проти будь-якої форми їх експлуатації.

 

         Через суб’єктивні причини СПУ сьогодні не входить до складу Соцінтерну, хоч молодіжне крило партії – СМС є повноцінним членом молодіжної його організації. Завдання керівництва партії, -відновити членство в Соцінтерні ближчим часом, активно в ньому співпрацювати, контактуючи найперше з лівоцентристськими партіями Швеції, Франції, Німеччини, Росії, Нідерландів, Польщі. Водночас партія вважає необхідним модернізацію діяльності Соцінтерну, зокрема, для можливостей прийняття ним імперативних рішень, обов’язкових для виконання окремими партіями і усім міжнародним співтовариством. Партії повинні знаходити можливості впливу на владні органи для створення сучасної системи безпеки і співробітництва в Європі і світі, для боротьби з глобальною кризою, за об’єднання зусиль для нейтралізації впливів глобального потепління,  захисту довкілля, протидії корупції, наркобізнесу, тероризму тощо. Кожна з названих проблем є не тільки справою окремих партій і окремих держав, а й справою інтернаціональною, відповідальність за неї повинен відчувати кожен партієць, кожен громадянин.

 

               11. Програмні пріоритети (мала програма партії).  

         Наша партія в своїй діяльності керується не ситуативними обставинами або настроями людей в країні чи в її окремих регіонах. Вона їх враховує, але в основу діяльності покладає розуміння реальних, об’єктивних світових процесів, осторонь яких Україна не може бути. Однак її присутність у цих процесах повинна бути з позиції сильного, впливового суб’єкта, що представляє згуртований багатомільйонний народ, який пишається своєю державою.

         На свідому консолідацію такого народу заради досягнення гарантій соціальної справедливості, прав і свобод людини і спрямована програма та діяльність Соціалістичної партії України.

         Передбачені в Програмі цілі повинні досягатись за рахунок комплексного, системного підходу до всіх її складових, за рахунок активізації діяльності всіх ланок партії, кожного її члена.

         Популярно і сконцентровано виражаючи напрямки нашої діяльності, щоб донести їх до свідомості кожного небайдужого громадянина України, ми визначаємо такі програмні пріоритети:

  •  Змінити систему влади. Розмежувати бізнес і владу. Ліквідувати місцеві держадміністрації. Владу новим повноважним Радам! Юридично і організаційно забезпечити конституційну роль місцевих громад.
  • Відновити присутність соціалістів у парламенті, зміцнити позиції партії у всіх місцевих радах. 
  •  Вибори за відкритими партійними списками. Забезпечити баланс повноважень і відповідальності між президентом, парламентом і урядом. Україні  парламентсько-президентську форму правління! 
  •  Демонтувати олігархічно клановий капіталізм в Україні,  який і є фактичною владою – головним гальмом розвитку України!
  •  Держава володіє економічними і соціальними інструментами, суспільство володіє державою.
  •  Консолідувати суспільство шляхом запровадження механізму прямої причетності кожного громадянина до природних багатств та результатів діяльності суб’єктів господарювання державної власності.
  •  Не допустити перетворення землі в товар. Торгувати хлібом, а не землею! Без права народу (держави) на землю немає суверенної держави.
  •  Природні ресурси – виключна власність українського народу. Їх використання можливе лише на умовах оренди або концесії. Земельна рента, рента від використання природних ресурсів – в окремий суспільний фонд з персоніфікацією частки кожного. 
  •  Розвиток підприємництва – важливий напрямок стабілізації економіки і суспільства. Захистити підприємливих, активних людей від державного рекету! 
  •  Добитися розвитку вітчизняної економіки, здатної протидіяти загрозам глобалізації, залежностям від країн капіталістичного Центру. Периферійний капіталізм в Україні – тупик. Не допустити остаточної колонізації України! 
  •  Рух до світової суспільно-економічної формації соціалістичного типу – через накопичення відносин соціальної справедливості в кожному із суб’єктів світової цивілізації. Шлях до того – через вітчизняні стійкі економіки, ефективне виробництво, відмову від доларизації економік, протидію політичній, економічній, військовій експансії. Ні – новому світовому порядку з Центром і периферією! 
  •  СПУ – ідеологічна, опозиційна до влади партія. Тільки при демократичному соціалізмі Україна  як держава можлива.
  •  Підвищити частку оплати праці в структурі собівартості продукції! Зберегти 8-годинний робочий день! 
  • Запровадити державний суспільний контроль за співвідношенням статків 10 % найбагатших і 10 % найбідніших людей, добиваючись співвідношення на рівні не більше 6:1.
  •  Ввести диференційоване оподаткування доходів в інтервалі 5-50%, перерозподілу ВВП через бюджет на рівні 40 % та директивне визначення верхнього рівня прибутковості в промисловості – 20 %, торгівлі – 3 %, банківській сфері – 1 %.
  •  Пенсійне законодавство справедливе для всіх! Персональний накопичувальний фонд має бути державним. Співвідношення мінімальних і максимальних пенсій 1 : 7. Не підвищувати пенсійний вік. 
  •  Освіта і медицина повинні забезпечуватися із небюджетного суспільного фонду, створеного на основі рентних платежів. Для населення освіта і охорона здоров'я повинні бути безкоштовними.Зберегти і розвинути мережу системи охорони здоров'я.
  •  Освітянам, науковцям і медикам підняти зарплату в 3 – 5 разів більше середньої. Надати їм статус державних службовців.
  •  Витрати на доставку населенню газет, журналів, книг повинна взяти на себе держава.
  •  Нація – явище не етнічне, а політичне. Українська мова державна, всі мови в Україні для свого збереження і розвитку одержують підтримку держави. Дискримінація людей за мовною ознакою неприпустима. 
  •  Принцип свободи совісті непорушний. Церква відділена від держави, школа – від церкви. 
  •  Збудуємо Європу в Україні! – гасло СПУ. Диктаторська (по суті) колонія  як партнер не потрібна ні міжнародному співтовариству, ні окремим державам, ні нашим співгромадянам.
  •  СПУ виражає інтереси всього народу України, відстоює проведення гендерної політики, по-суті своєї діяльності є партією, що здійснює молодіжну політику.
  •  Всі чинні закони в Україні повинні виконуватись повністю, особливо щодо людей, що потребують соціальної підтримки.
  •  СПУ консолідуюча партія, що співпрацює з усіма демократичними силами, які захищають права людей.
  •  Народовладдя, соціальна справедливість, свобода, солідарність і патріотизм – цілі, яких добивається партія. 

         Партія усвідомлює складність запрограмованих завдань. Їх досягнення можливе при переконанні всього народу в єдино необхідних і ефективних перемінах, котрі треба здійснити, щоб історія України не завершилася трагічно. Для цього надзвичайно важливо забезпечити організаційну, ідеологічну і теоретичну єдність партії, її спрямованість на виконання програмних завдань.

 

         Ситуація в Україні не відводить нам багато часу. Не відводить часу на вагання і для українського народу. Тільки разом з ним ми досягнемо успіху для країни, народу, кожної людини.

 

 

 

 

Голова Соціалістичної партії України                                     М.Рудьковський

 

 

Лідер Соціалістичної партії України                                         П.Устенко

ПОЗДРАВЛЯЕМ!

Шановні товариші!

25 жовтня 2016 року

виповнилося

25 років

з дня заснування

Соціалістичної партії України

найстарішої ідеологічної партії України!

Вітаємо!

______________________________________________________________

Юридическая консультация

Пресс-центр

ФОТО

Copyright © 2017. Социалистическая партия Украины - Харьковская областная организация СПУ. Designed by Bushnov Studio